Сказка «Людська доля»[1] А. Н. Афанасьева посвящена теме людской судьбы.
По сюжету герой находит в лесу святого Николая, который вяжет лика — одно доброе, а другое плохое. На вопрос о том, зачем он это делает, Николай объясняет, что так нужно, потому что люди бывают добрыми и недобрыми, и их нужно венчать, чтобы злые были вместе с добрыми, а добрые — со злыми.
Посилав пан козака з листом, і йому випала дорога через ліс, і він ïхав тим лісом, та надибав святого Миколая, що він в’язав лика — єдно добре, а друге кепське. Але святий Миколай показався йому в постаті старого діда. Де той козак, приïхавши близько св. Миколая, і дивиться на тоє і повідає:
«Що то ви, дідуню, ото робите?»
А св. Миколай відзивається до нього:
«А що ж? Ти бачиш добре, що я роблю; лика в’яжу».
— «Та я, дідуню, бачу, що ви лика в’яжете; іно не знаю, на́що?»
— «Ото так, козаче! Тіï лика, которіï я в’яжу докупи, то вони свідчать людськую долю!»
— «А чого ви в’яжете єдно лико добре, а друге кепське?»
— «Бо так треба; бо і люди такі на світі: єсть добріі і недобріï, то треба ïх так вінчати, щоб були злі з добрими, а добрі зо злими».
— «А то для чого?»
— «Для того, бо як би се звінчали самі злі, то вони би не могли в світі жити; а як би се повінчали добрі, обоє робучіï, то вони б з великого добра забули за бога».
Примечания
- ↑ Современник, 1866, № 12, с. 189—193. Записано в Мамлыжском уезде Вятской губ. Осокиным.
