В сказке «Лубок»[1] А. Н. Афанасьева рассказывается о том, как сын хотел избавиться от своего старого и немощного отца. Он отвёл его к глубокому яру, усадил на принесённый с собой лубок и попытался спустить вниз.
Однако внук старика предложил забрать лубок с собой. Он объяснил, что в будущем, когда сын тоже станет стариком, как дед, его можно будет посадить на этот же лубок и спустить вниз. Тогда сын решил взять отца с собой, попросил у него прощения и начал заботиться о нём до самой его смерти, чтобы и его дети не покидали его.
Эта сказка учит нас не быть жестокими по отношению к близким и проявлять заботу о них.
Був собі в однім пустім місці хутор невеличкий. В хуторі жила сім’я одна, і невеличка: був там старесенький дід да син його жонатий — звався він Нечипір, да ще не дуже великий син од Нечипора. Дід був зовсім без мощі: ходючи він згинався уже дуже, голова у йога була біла-біла, мов молоком облита, а робити — дак зовсім нельзя було йому, бідному. Нечипору се було дуже не по нутру; йому усе хотілося, щоб батько що-не́будь да робив. Надумався Нечипір да й каже: «Згублю я батька, годі йому жити! Мені і так приходиться гірко жити да хліб добувати».
Прийшла зима. Нечипір достав з гори предовгий да широкий луб, узяв свого сина да й каже батькові старому: «Ходімо, тату, в поле; годі тобі жити! Ні сам не будеш мучитись, ні нас не будеш мучити». І повели старого батька. Почувши річ таку, батько тільки заливався гіркими слізами — більш нічого. Довіз Нечипір діда до дуже глубокого яру, посадив його, старесенького, на лубок, що́ приніс з собою, спустив на нім батька у самий низ да й каже:
«Прощай тепер, тату! Не поминай нас лихом!»
І вже хотів іти додому, аж внучок того діда і каже батькові:
«Тату! Возьми ж лубочок з собою».
— «А нащо він? Нехай там зостається».
— «Як нащо? Адже як будеш і ти такий старик, як дід мій, то й я тебе посадив би на той лубок та и спустив би».
Тоді Нечипір хопився за висок: «Дурний, дурний я! Що зробив! Спасибі ж тобі, сину, що ти дурного батька на ум та на разум наставив!»
І швидче кинувся у яр, взяв батька старого з собою, попросив у його опрощення і став кормити до самісінькоï смерти, щоб і його діти не покидали.
Примечания
- ↑ Место записи неизвестно. Язык украинский.
